Процес призначення пенсії перетворюється на справжнє випробування, коли формальні вимоги Пенсійного фонду вступають у протиріччя з реальним трудовим стажем людини. Саме така ситуація розгорнулася у справі 160/26238/24, де Пенсійний фонд відмовило у призначенні пенсії за віком через нібито “відсутність необхідного страхового стажу”. Підставою для відмови в призначені пенсії було те, що у трудовій книжці відсутня відмітка про зміну назви підприємства, а також відсутня довідка про його реорганізацію. Перемога в першій інстанції- суд задовольнив позовні вимоги та зобов’язав Пенсійний фонд зарахувати до страхового стажу спірні періоди, обґрунтував це тим, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж, та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, врахувавши висновки суду.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представниками Пенсійного фонду було подано апеляційну скаргу, вимагаючи скасувати рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.Суд апеліційної інстанції, залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення першої інстанції від 11.12. 2024 року – без змін. Також суд акцентував на ключових моментах: недоліки у заповненні трудової книжки не можуть позбавляти права на пенсію, пенсійний фонд мав можливість витребувати документи, але не зробив цього та те, що відсутність доступу до документів на непідконтрольній території не може бути підставою для відмови у реалізації права на пенсійне забезпечення, що відповідає практиці Верховного Суду.
Ця справа є яскравим прикладом того, як формалізм та недосконалість системи можуть порушувати конституційні права громадян на соціальний захист. Вона наочно демонструє необхідність гнучкого підходу та дотримання принципу верховенства права при розгляді пенсійних питань.